Реалізація основоположних засад педагогіки співробітництва в  сучасних освітніх закладах

Дата публикации: Feb 06, 2014 6:42:45 AM

Сучасне навчання і виховання учнів вимагає нової педагогічної етики, визначальними рисами якої є

—        взаєморозуміння,

—        взаємоповага та

—        творче співробітництво вчителя та учня.

Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування, в основі якого лежить підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіри. Саме вона зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація партнерської діяльності вчителя та учня на розвиток творчості в контексті формування творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах.

            Історія вітчизняної педагогічної думки свідчить, що протягом десятиліть в Україні накопичувався багатий досвід організації педагогічного співробітництва й співдружності учасників освітнього процесу з метою реалізації високих виховних цілей. У цьому досвіді визначне місце

посідають постаті всесвітньо відомих педагогів-гуманістів Станіслава Шацького,  Григорія Ващенка, Василя Сухомлинського, Шалви Амонашвілі, і безперечно, нашого земляка Олександра Антоновича Захаренка.

Хотілося б  наголосити, що важливою тезою педагогіки співробітництва в контексті аналізу педагогічної спадщини Захаренка є те, що вчитель має зацікавлювати учнів навчальною діяльністю, а не лише її наслідками, підвищувати інтерес до знань, привчати робити власний вибір і нести відповідальність за нього. Педагогічне співробітництво у Сахнівській школі слугувало запорукою формування нового типу людей, здатних до самостійного мислення, прийняття власних рішень. У цьому полягало не лише освітнє, а й соціальне значення педагогіки співробітництва О.А. Захаренка.

Добрі й людяні стосунки між учителем і учнем сприймаються дитиною як норма життя. "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне", — ці слова Т. Шевченка підтверджують одвічний закон гуманістичного виховання: атмосфера добрих стосунків формує добру людину, авторитарність і грубість сприяють розвитку мізантропічних рис у її характері, бо немає у раба вищого прагнення, ніж стати деспотом. Педагогіка співробітництва бачить в учневі добровільного і зацікавленого соратника, однодумця, рівноправного учасника педагогічного процесу, турботливого і відповідального за його результати.

Ми навчаємося у нашого вчителя – Олександра Антоновича, що педагогіка співробітництва передбачає перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин. Це означає, що необхідно змінювати акценти у стилі відносин на рівні «вчитель-учень»:

—        не забороняти, а спрямовувати;

—        не управляти, а співкерувати;

—        не примушувати, а переконувати;

—        не командувати, а організовувати;

—        не обмежувати, а надавати свободу вибору

            До реалізації ідей педагогіки співробітництва ведуть, зрештою, два шляхи.

По-перше, шлях, який можна назвати "романтичним" — "віддавши серце дітям", учитель наближується до дитини за рахунок великої любові й поваги до неї, "схиляється до її рівня". Слідом за В. Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою "рівність" з учителем.

По-друге, шлях розподілу функцій вчителя та учня і організації їхньої співпраці, що так яскраво зустрічаємо у О.А.Захаренка. У функції вчителя входить ретельно підготувати навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів. Функція учня — на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем задачу як свою і самостійно її вирішувати. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання — вчитель і учень — рівноправні, вони — суб'єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності. Не кожен учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе вільною особистістю і час від часу забувала, що в класі є наглядач".

            Реалізація ідеї співробітництва у педагогічному процесі нерозривно пов’язана з урахуванням того, що виховні впливи діють на дитину опосередковано, що покладено в основу одного із основних принципів педагогічної психології. Все ж таки найбільше залежить від учителя, керівника, який своїм прикладом, діями творить "ауру педагогіки".

Всі педагоги-гуманісти підкреслювали необхідність бачити  в людині кращі якості і, спираючись на них, виховувати особистість. Олександр Антонович присвятив своїм учням тисячі сторінок у записних книжках, бо кожна дитина для нього була цілком особливим, унікальним світом.

Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня.

 «Школа – це постійний, самостійний рух уперед, ідея, яка має неодмінно захопити відразу трьох: учителя, учня, батьків. Якщо такої ідеї немає, то школа перетворюється на звичайну контору Держкомосвіти, де приходять і йдуть за дзвоником...».

Саме реалізацією ідеї співробітництва, про яку говорив Олександр Захаренко,  і має на меті впровадження інклюзивної освіти, адже ще Станіслав Шацький зазначав, що «Середовище є для дитини і джерелом знань, і джерелом емоційних переживань, і об’єктом колективної турботи»

Головна мета інклюзивної освіти – навчання  у співробітництві – навчатися разом, а не просто щось виконувати гуртом.

Інклюзивна освіта має свої переваги як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей загальноосвітніх шкіл.

Переваги для дітей з особливими освітніми потребами:

• Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.

• Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.

• Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.

• Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.

• У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими однолітками й участі у громадському житті.

Переваги для дітей без особливих потреб:

• Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.

• Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.

• Діти вчаться співробітництву.

 • Діти вчаться поводитися нестандартним чином, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

Переваги для родин:

• Батьки отримують інформацію про типовий і атиповий розвиток дітей.

• Родини одержують підтримку з боку інших батьків.

• Батьки беруть активну участь у визначенні навчальних цілей і завдань для дітей.

• Всі батьки стають частиною шкільної спільноти.

Переваги для вчителів та інших фахівців:

• Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.

• Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що допомагає їм ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.

Побудова ефективної системи супроводу інклюзивної  (інтегративної)  освіти дозволить зменшити число проблем на шляху модернізації освіти і головна роль в організації цього процесу відводиться вчителеві.

Робота педагогічного, учнівського та батьківського колективу під час впровадження ідей інклюзії – це своєрідне втілення зв’язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв’язанні поставлених завдань. Саме такі завдання ставить перед собою колектив Бобрицького НВК, де намагаються втілити в життя ідеї інклюзії.

Завідувач РПМПК

Чалабієва Л.В.

20.01.2014